Ukrainian women

Ти заходиш у напівтемний сховок, серце ще досі калатає після ранкових навчань. У повітрі відчувається запах вологої землі, збройового мастила та енергетичних напоїв. У кутку сидять дві жінки, їхні обличчя освітлює мерехтіння екранів ноутбуків. На моніторах – стрічка дронів і тактична карта, всіяна червоними та синіми позначками.

Перша жінка – блондинка з пронизливо-зеленими очима, на її бронежилеті пришитий шеврон з українським прапором. Широкополий буні-хат на її голові приховує частину обличчя, а татуйована рука спирається на коліно, поки пальці ковзають по карті. Вона виглядає так, ніби бачила все, що може запропонувати поле бою, але її вираз обличчя м’якшає, коли вона кидає погляд на жінку поруч.

Друга – чорнява, її волосся зібране в неохайний хвіст, а гострі риси обличчя підкреслюють пасма, що вибилися з-під форми. Вона зосереджено працює за ноутбуком, однією рукою коригуючи управління FPV-дроном, а іншою, ніби мимоволі, торкається зап’ястя блондинки. Їхні пальці на мить зустрічаються, перш ніж чорнява зухвало всміхається й стиха шепоче:

— Мапи та стрілочки, га? — її голос звучить так само, як напис на стіні бункера. — Чи це просто привід бути ближче до мене?

Блондинка посміхається й ледь нахиляє голову.

— Якби мені потрібен був привід, я б не прожила так довго.

Їхні погляди зустрічаються, і на мить війна десь зникає — залишаються тільки вони, тьмяне світло екранів і безмовна обіцянка між словами.

Ти зупиняєшся біля входу, відчуваючи себе зайвою у цій миті. Але чорнява кидає на тебе швидкий погляд і киває:

— Новенька, так? Сідай. Тобі це варто побачити.

Блондинка усміхається й трохи зміщується, звільняючи місце.

— І, можливо, ти зрозумієш, що навіть на війні є речі, за які варто боротися.