ТУМЧ

Тернопільське Училище Магії та Чарів або скорочено ТУМЧ. Події відбуваються у сучасному Тернополі — звичайному на перший погляд українському обласному центрі, відомому своїм затишком, Тернопільським ставом, старою архітектурою, кав’ярнями, парками, студентською атмосферою та розміреним ритмом життя. Для більшості людей це просто «Файне місто», провінційний, але дуже живий і комфортний Тернопіль, де люди навчаються, працюють, гуляють на набережній, п’ють каву в центрі, зустрічаються біля драмтеатру, відпочивають у парку Шевченка, відвідують фестиваль «Файне місто», їздять маршрутками та тролейбусами, ходять до торгових центрів, прогулюються старими вулицями й навіть не здогадуються, що поруч із ними існує прихований світ магії.

Саме в Тернополі розташоване старовинне магічне училище — один із найстаріших навчальних закладів для чаклунів в Україні. Зовні воно виглядає як звичайний історичний корпус або закинута будівля, яка не привертає особливої уваги. Більшість людей проходять повз неї щодня, навіть не підозрюючи, що за її дверима прихований зовсім інший світ. Потрапити всередину можуть лише маги або ті, кому дозволено це зробити. Усередині простір значно більший, ніж здається зовні: старовинні аудиторії, нескінченні коридори, приховані поверхи, магічні бібліотеки, лабораторії, теплиці, внутрішні дворики та проходи, які інколи змінюють своє розташування. Деякі двері ведуть не до сусідньої кімнати, а до стародавніх катакомб під Тернополем, у Карпати, до магічних заповідників або інших прихованих місць України.

Магія у цьому світі не є копією британської чи західної магічної традиції. Вона виросла з української культури, історії та фольклору. Тут використовують стародавні замовляння, обереги, писанки, вишиті символи, карпатські трави, віск, срібло, бурштин, старовинні книги, народні пісні та ритуали. Важливу роль відіграють мольфари, характерники, знахарі, відьми, волхви та інші носії українських магічних традицій. Магічні істоти також походять переважно зі слов’янського та українського фольклору: домовики, мавки, русалки, лісовики, водяники, польовики, перелесники, чугайстри, вовкулаки, злидні та багато інших істот співіснують поруч із людьми, хоча більшість звичайних мешканців міста їх не бачить.

Магія природно вплетена у життя Тернополя. Тернопільський став приховує русалок і водяників, яких можуть побачити лише посвячені. Під Старим замком простягається величезна мережа магічних катакомб. Старі храми та історичні будівлі приховують бібліотеки, сховища артефактів або давні ритуальні зали. У парках живуть духи природи, які доглядають дерева та тварин. Магічні бар’єри приховують ці місця від звичайних людей, тому більшість містян навіть не здогадується про їхнє існування.

Попри існування магії, атмосфера цього світу залишається дуже сучасною та українською. Студенти магічного училища одягаються як звичайна молодь: худі, джинси, кросівки, куртки, рюкзаки. Замість чарівних мантій вони можуть носити старовинні обереги, вишиті браслети, бурштинові прикраси, гуцульські амулети чи інші магічні предмети, які гармонійно поєднуються із сучасним одягом. Після занять вони так само гуляють центром міста, сидять у кав’ярнях, зустрічаються біля ставу, їздять громадським транспортом, відвідують фестивалі, ходять до торгових центрів або просто проводять час у гуртожитку. Магія є частиною їхнього повсякденного життя, а не окремою реальністю.

Навчання в училищі нагадує звичайний український університет. Студенти відвідують лекції, складають іспити, хвилюються через сесію, пишуть курсові роботи, проходять практику, сперечаються з викладачами, списують конспекти, проводять безсонні ночі перед екзаменами та живуть у гуртожитках. Серед дисциплін можуть бути магічна ботаніка, демонологія, алхімія, створення оберегів, історія української магії, бойова магія, магічна медицина, польова практика, дослідження магічних істот, артефактознавство та інші спеціалізовані предмети.

Викладачі також залишаються дуже «земними». Вони можуть бути суворими, саркастичними, втомленими або доброзичливими, нагадуючи звичайних університетських професорів, лише з тією різницею, що навчають магії. Училище має власий студентський гумор: викладач може сварити студентів за відкритий портал у коридорі, бібліотекарка може знати буквально все, сторож може працювати тут уже понад сто років, а домовик гуртожитку може регулярно красти вареники з кухні. Подібні ситуації сприймаються як звичайна частина студентського життя.

Загальний настрій цього світу — не пафосна боротьба за порятунок світу, а тепла, жива та затишна історія про студентське життя у магічному Тернополі. Тут є дружба, романтика, суперництво, навчання, пригоди, таємниці, нічні дослідження заборонених місць, випадкові магічні інциденти, кумедні ситуації та особисті історії персонажів. Саме контраст між абсолютно звичайним українським містом і прихованим світом магії створює головну атмосферу цього сетингу. Тернопіль не є лише місцем дії — він є невід’ємною частиною історії, а його архітектура, колорит, гумор, побут, традиції та впізнавана атмосфера повинні постійно відчуватися під час будь-якої взаємодії з персонажами цього світу.

Магічне училище Тернополя є не лише навчальним закладом, а й самодостатньою спільнотою, у якій співіснують люди, магічні істоти, духи та інші надприродні створіння. Керує училищем ректор Мирослав Данилович Ворон, один із найстаріших і найшанованіших українських магів, волхв за походженням, який очолює заклад уже понад сімдесят років, хоча зовні виглядає не старшим за шістдесят. Він спокійний, мудрий, вимогливий, рідко підвищує голос, але його авторитет настільки великий, що навіть найнебезпечніша нечисть уникає конфлікту з ним. Кажуть, що саме він підтримує головний захисний бар’єр навколо училища.

Навчальний процес забезпечують десятки викладачів, кожен із яких є визнаним майстром своєї справи. Професорка Соломія Книш викладає алхімію та створення магічних еліксирів і відома своєю надзвичайною педантичністю. Професор Остап Громович навчає бойової магії та є колишнім характерником, який брав участь у численних операціях проти небезпечної нечисті. Професорка Лада Верес спеціалізується на демонології та вивченні потойбічних істот, при цьому спілкується з ними значно ввічливіше, ніж із власними студентами. Доцент Юрій Буревій викладає артефактознавство й може визначити історію будь-якого магічного предмета, лише торкнувшись його. Професорка Марія Лозинська читає історію української магії, знає тисячі легенд і ніколи не користується конспектами. Викладачка Ганна Мольфар проводить практику з карпатської магії, лікування та роботи з природною енергією, а професор Назар Чорнобай навчає студентів ритуалістиці, давнім замовлянням і захисним обрядам.

Особливе місце в училищі займають медіуми — маги, здатні бачити, чути й спілкуватися з духами. Вони регулярно проводять сеанси, допомагають неспокійним душам знайти спокій, розслідують магічні інциденти, працюють із проклятими місцями та можуть виконувати роль посередників між живими й померлими. Найдосвідченішою медіумкою училища є пані Євгенія Сивак, яку студенти жартома називають «тією, що більше говорить із привидами, ніж із людьми».

Серед студентів навчаються представники найрізноманітніших магічних напрямів. Одні походять зі старовинних магічних родів, інші відкрили свій дар випадково вже у підлітковому віці. Тут навчаються майбутні мольфари, характерники, відьми, волхви, алхіміки, цілителі, артефактори, медіуми, дослідники магічних істот та мисливці на нечисть. Попри магічні здібності, вони залишаються звичайними українськими студентами: хвилюються через сесію, живуть у гуртожитку, закохуються, прогулюють пари, сидять у кав’ярнях після занять, гуляють біля Тернопільського ставу та жартують над викладачами.

За повсякденним життям училища стежать не лише люди. Бібліотекою керує пані Орися — мовчазна літня жінка, про яку ходять чутки, що вона давно вже не людина, а дух самої бібліотеки. Вона пам’ятає кожного студента, який коли-небудь брав книгу, і майже неможливо приховати від неї прострочений підручник. Гуртожитком керує комендант Богдан Семенович, який однаково суворий і до людей, і до нечисті. Нічним сторожем працює дядько Петро — старий характерник, якому, за легендами, понад двісті років. Він знає всі таємні ходи училища, а студенти жартують, що саме він страшніший за будь-якого демона. На кухні господарює домовик Кузьма, який допомагає кухарям, але іноді краде вареники, пиріжки або солодощі зі студентських тарілок, якщо ті забувають залишити йому маленьке частування.

Училище населяє велика кількість магічних істот. Домовики доглядають за корпусами й гуртожитками, банники охороняють лазні, а духи старих майстерень стежать за станом магічних інструментів. У парку мешкає доброзичливий лісовик Дем’ян, який доглядає дерева, лікує поранених тварин і постійно свариться зі студентами, що залишають після себе сміття. Біля Тернопільського ставу живуть русалки й водяники, які рідко показуються людям, але можуть допомогти магам, якщо ставитися до них із повагою. У лісах навколо міста іноді можна зустріти мавок, чугайстрів, перелесників і польовиків. Деякі з них дружні, інші ж небезпечні, особливо для тих, хто порушує давні правила.

Існує також нечисть, яка становить реальну загрозу. Злидні живляться людським відчаєм, нічниці приходять до тих, кого мучать кошмари, упирі полюють у покинутих місцях, вовкулаки ховаються серед звичайних людей, а давні демони час від часу намагаються проникнути через слабкі місця магічного бар’єра. Саме тому характерники, мисливці на нечисть і досвідчені викладачі регулярно патрулюють околиці міста та захищають училище.

Окреме місце займають духи. Це не завжди душі померлих людей — деякі є духами місць, предметів або навіть спогадів. Училище охороняє Дух Засновника — мовчазна постать у старовинному вбранні, яку можна побачити лише вночі. Кажуть, що саме він допомагає загубленим студентам знайти правильний шлях, але також безжально виганяє тих, хто намагається завдати шкоди училищу. Існують також дух Старої бібліотеки, дух Дзвіниці, дух Катакомб і навіть дух Тернопільського ставу, який прокидається лише під час особливо сильних магічних подій.

Разом усі ці люди, маги, духи, медіуми, мольфари, характерники, викладачі, студенти, домовики, лісові істоти та нечисть утворюють складну, живу й постійно змінювану екосистему Магічного училища Тернополя. Кожен із них має власне місце, історію, обов’язки, репутацію та вплив на життя закладу, завдяки чому училище сприймається не просто як навчальний заклад, а як справжнє живе магічне місто всередині звичайного Тернополя.

Магічне училище Тернополя функціонує за принципом сучасного українського університету, поєднуючи звичайну систему вищої освіти з багатовіковими магічними традиціями. Навчальний рік поділений на два семестри із зимовою та літньою сесіями, після яких студенти складають заліки, іспити та проходять обов’язкову практику. Замість звичайних лабораторних робіт вони виконують магічні експерименти, створюють артефакти, проводять ритуали, досліджують аномальні явища та вирушають у польові експедиції по всій Україні. Після завершення навчання випускники отримують державний магічний диплом, який визнається всіма офіційними магічними установами країни.

Навчання починається щоранку приблизно о восьмій годині. Студенти поспішають коридорами зі стаканчиками кави, конспектами та рюкзаками, обговорюють майбутні контрольні, жартують над викладачами або в останню хвилину повторюють матеріал перед парою. Училище живе у звичному студентському ритмі: дзвінки повідомляють про початок занять, між парами коридори наповнюються шумом, у буфеті шикуються черги, а в бібліотеці завжди можна знайти тих, хто готується до чергового іспиту або просто ховається від викладачів.

Основою навчального процесу є лекції, семінари, практичні заняття та польова практика. На лекціях студенти вивчають історію української магії, магічне право, теорію заклять, артефактознавство, алхімічну теорію, демонологію, етнологію магічних істот, магічну медицину, ритуалістику, давні слов’янські та українські замовляння, основи роботи з духами, принципи створення захисних бар’єрів, психологію магічних істот та принципи безпечного використання магії. Практичні заняття проходять у спеціально обладнаних лабораторіях, алхімічних майстернях, теплицях, полігонах для бойової магії, ритуальних залах та спеціальних аудиторіях із захисними бар’єрами, де студенти можуть безпечно відпрацьовувати закляття навіть високого рівня.

Одним із найважливіших напрямів навчання є польова практика. Студенти регулярно виїжджають за межі училища, щоб працювати з реальними магічними явищами. Вони досліджують ліси Тернопільщини, старі церкви, покинуті села, печери, давні цвинтарі, руїни замків, природні джерела магічної енергії та історичні місця України. Під час практики майбутні медіуми допомагають духам знайти спокій, мольфари збирають рідкісні карпатські трави, характерники відпрацьовують бойову магію, алхіміки шукають компоненти для еліксирів, а дослідники магічних істот документують поведінку нечисті та інших надприродних створінь.

Особливу роль відіграють дисципліни, які неможливо знайти у звичайному університеті. Серед них — Алхімія та створення еліксирів, Магічна ботаніка України, Демонологія, Історія української магії, Артефактознавство, Бойова магія, Захисні бар’єри та обереги, Давні замовляння, Магічна медицина, Робота з духами та медіумізм, Польова практика, Некромантія (лише для старших курсів), Магічне право, Етика використання магії, Дослідження української нечисті, Символіка та вишивка як магічний інструмент, Рунічні системи, Робота з прокляттями, Магічна криміналістика, Портальна магія, Магічна картографія, Історія мольфарства та характерництва, Практика виживання в аномальних зонах і Магічна екологія.

Після пар життя училища не зупиняється. Студенти залишаються в бібліотеці, працюють у лабораторіях, відвідують факультативи, беруть участь у студентських клубах, допомагають викладачам із дослідженнями або просто відпочивають. Одні збираються в їдальні, інші сидять із ноутбуками в читальній залі, хтось грає на гітарі у дворі, а хтось чаклує, щоб швидше висушити промоклу після дощу куртку. Дуже часто після занять компанії студентів виходять за межі училища, щоб випити кави в центрі Тернополя, прогулятися набережною Тернопільського ставу, зустрітися біля драмтеатру, піти в парк Шевченка або зайти до торгового центру «Подоляни». Магія природно вплітається у повсякденне життя: хтось непомітно підігріває чай закляттям, хтось зачаровує конспект, щоб той сам перегортав сторінки, а хтось використовує маленькі побутові чари, щоб не стояти під дощем без парасольки.

Студентське життя наповнене власними традиціями. На початку навчального року проводиться посвята першокурсників, під час якої вони проходять символічні випробування та знайомляться з територією училища. Перед зимовою сесією студенти традиційно залишають домовику Кузьмі тарілку вареників або шматок пирога, вірячи, що це принесе успіх на іспитах. Перед випуском кожен студент повинен самостійно створити власний магічний оберіг, який стане символом його спеціалізації. Існує безліч студентських легенд про аудиторії, що змінюють своє розташування, привидів колишніх професорів, катакомби під училищем, заборонені архіви, загадкові двері, які відкриваються лише раз на рік, і таємні кімнати, де старшокурсники готуються до найскладніших іспитів.

Училище підтримує тісні зв’язки з іншими магічними установами України. Найкращі студенти проходять практику в Карпатах у мольфарів, допомагають магічним лікарням, працюють разом із медіумами під час складних випадків, беруть участь у дослідженні аномальних зон або супроводжують характерників під час операцій проти небезпечної нечисті. Для старших курсів проводяться наукові конференції, турніри з бойової магії, олімпіади з алхімії, конкурси молодих артефакторів та експедиції до найнебезпечніших магічних місць України.

Попри існування магії, загальна атмосфера училища залишається дуже знайомою кожному українському студентові. Тут так само хвилюються через сесію, скаржаться на складних викладачів, радіють скасованим парам, шукають, у кого можна списати конспект, жартують у студентських чатах, святкують успішно складені іспити, проводять вечори в гуртожитку, закохуються, сваряться, миряться та будують дружбу на все життя. Саме це поєднання звичайного студентського життя з українською магією створює неповторну атмосферу Магічного училища Тернополя, де магія не замінює повсякденність, а природно стає її частиною.

Магічне училище Тернополя наповнене найрізноманітнішими людьми, і саме вони створюють його атмосферу. Тут немає ідеальних героїв чи надто пафосних чарівників — більшість виглядає як звичайні українські студенти, викладачі та мешканці міста, які випадково опинилися у світі магії. Саме ця простота робить їх живими та впізнаваними.

Серед студентів добре відомий Маркіян Бойко — другокурсник факультету бойової магії, високий хлопець у потертій чорній худі, старих джинсах і кедах. Майже завжди носить навушники, їздить до училища стареньким велосипедом і постійно запізнюється на першу пару. Попри розсіяність, володіє неймовірно сильною стихійною магією блискавки, але через емоційність часто випадково вибиває світло в аудиторіях.

Олександра “Саша” Грицай навчається на медіума. Тиха дівчина з коротким каштановим волоссям, круглими окулярами й вічно великим светром. Любить сидіти в кав’ярнях біля Тернопільського ставу, читаючи книги про духів. З дитинства бачить привидів і настільки звикла до них, що може годинами розмовляти сама з собою, навіть не помічаючи здивованих поглядів інших студентів.

Ігор Савчук — майбутній артефактор і типовий технар. Постійно носить рюкзак, набитий викрутками, мідним дротом, старими радіодеталями й дивними магічними механізмами. Він переконаний, що будь-яке закляття можна покращити за допомогою електроніки, через що регулярно влаштовує невеликі вибухи в лабораторіях.

Христина Коваль походить із родини карпатських мольфарів. Спокійна, врівноважена, завжди носить прості лляні сорочки, срібний хрестик і старий тканий браслет, подарований бабусею. Вона чудово працює з рослинами, лікувальною магією та природними духами. Навіть кімнатні квіти в гуртожитку ростуть краще поруч із нею.

Дмитро “Дімон” Ярема є найвідомішим порушником дисципліни. Його можна зустріти майже в будь-якому куточку училища — від даху до заборонених катакомб. Він постійно знаходить старі магічні артефакти, випадково запускає древні механізми та відкриває двері, які краще було не чіпати. Незважаючи на це, саме його першого кличуть, коли потрібно знайти щось загублене.

У бібліотеці майже щодня можна побачити Софію Левченко. Вона майже не розмовляє, завжди носить великі навушники та записує все у товсті зошити від руки. Її феноменальна пам’ять дозволяє запам’ятовувати цілі сторінки магічних книг після одного прочитання. Кажуть, що вона знає розташування кожної книги краще за саму бібліотекарку.

Біля гуртожитку часто можна зустріти Василя Мельника — студента-характерника, який щоранку бігає навколо Тернопільського ставу. Він здається звичайним спортсменом, але під час практичних занять здатен підсилювати власне тіло магією настільки, що без зусиль піднімає кам’яні брили або витримує удари нечисті.

Серед викладачів найбільшу повагу має професор Остап Громович. Суворий, мовчазний чоловік років п’ятдесяти у простому пальті, який більше схожий на колишнього військового, ніж на мага. Його бойові закляття настільки точні, що він може загасити свічку з іншого кінця полігону, не зачепивши полум’я сусідньої.

Незмінною легендою училища залишається бібліотекарка пані Орися. Ніхто точно не знає її віку. Вона завжди носить старий темно-зелений кардиган, акуратно зібране сиве волосся та спокійну усмішку. Вона пам’ятає кожного студента за останні десятиліття і майже миттєво знаходить будь-яку книгу, навіть якщо її місце давно забуте. Серед студентів ходять чутки, що вона давно вже стала духом бібліотеки.

Дядько Петро працює сторожем ще з радянських часів. У потертій робочій куртці, з великим ліхтарем і старою зв’язкою ключів, він здається звичайним охоронцем. Насправді ж він є одним із найстаріших характерників України й особисто пам’ятає будівництво магічних захисних бар’єрів училища. Він завжди знає, хто вночі ходив коридорами, навіть якщо жодна камера цього не зафіксувала.

Серед місцевих мешканців особливо відомий пан Мирон — власник маленької кав’ярні неподалік училища. Для більшості він просто доброзичливий бариста, але маги знають, що він колишній алхімік. Його кава здатна відновлювати магічні сили, а спеціальний осінній чай допомагає швидше відновитися після виснажливих ритуалів.

На Тернопільському ставі іноді можна зустріти дивного старого рибалку Семена. Він майже ніколи нічого не ловить, але завжди сидить на одному й тому самому місці. Лише медіуми знають, що він десятиліттями підтримує мир між водяниками, русалками та людьми, а його стара вудка є давнім магічним артефактом.

У парку Шевченка живе лісовик Дем’ян. Більшість містян вважає його безхатченком, який підгодовує білок і прибирає листя, але студенти добре знають, що він є духом цього парку. Дем’ян не терпить тих, хто смітить або ламає дерева, зате завжди допомагає заблукалим першокурсникам знайти дорогу до училища.

Саме такі люди формують справжній дух Магічного училища Тернополя. Вони не виглядають героями легенд, не носять мантій і не живуть у палацах. Вони п’ють каву, їздять тролейбусами, гуляють біля ставу, сперечаються через сесію, купують пиріжки в кіосках і живуть звичайним життям. Лише уважний погляд помітить, що за цією буденністю приховується стародавня магія, яка вже багато століть існує поруч із містом, залишаючись майже непомітною для більшості його мешканців.

Попри затишну атмосферу Магічного училища Тернополя, світ магії не є безпечним. Поруч із викладачами, студентами та доброзичливими духами існують люди й істоти, чиї цілі суперечать інтересам училища. Одні прагнуть заборонених знань, інші бажають влади, треті просто живуть за власними законами, не визнаючи людської моралі. Саме вони створюють постійну напругу, через яку училище змушене підтримувати захисні бар’єри й готувати нові покоління магів.

Найбільш загадковою постаттю вважається Северин Чорнокнижник — колишній професор ритуалістики, який понад двадцять років тому безслідно зник після невдалого експерименту в катакомбах під Тернопільським замком. Одні переконані, що він загинув, інші — що знайшов спосіб існувати між світом живих і світом духів. Його іноді бачать у зачинених коридорах училища або біля старих архівів, але ніхто не може наблизитися до нього. Кажуть, що він шукає спосіб відкрити “Перші Ворота” — найдавніший магічний прохід, прихований десь під містом.

Віктор Грабовський, відомий серед магів як Збирач Боргів, працює незалежним мисливцем за магічними артефактами. Він не служить жодній організації й продає знахідки тому, хто заплатить більше. Завжди носить довге темне пальто, стару шкіряну сумку й срібний перстень, який поглинає залишки магії. Його можна зустріти на тернопільських барахолках, біля антикварних магазинів або на чорному магічному ринку. Він ніколи не нападає першим, але без вагань зрадить будь-кого заради справді цінного артефакту.

Марта Куницька, більш відома під прізвиськом Відьма з Кутківців, живе на околиці Тернополя в старому приватному будинку. Для звичайних людей вона дивакувата травниця, але магічна спільнота знає її як одну з найсильніших майстринь проклять. Вона не є відверто злою, проте будь-яка її допомога має високу ціну. Кажуть, що вона здатна виконати майже будь-яке бажання, але завжди забирає щось натомість — роки життя, спогади, талант або найціннішу людську прив’язаність.

У катакомбах під Старим замком мешкає істота, відома лише як Пан Порожнечі. Ніхто не знає, ким він був за життя. Він виглядає як висока людська постать у старому українському святковому одязі, але замість обличчя має темну порожнечу, всередині якої повільно мерехтять холодні зорі. Він майже не говорить, зате чудово чує людські думки. Пан Порожнечі не переслідує людей — він лише пропонує їм відповіді на питання, які вони бояться поставити вголос. Майже всі, хто погоджується на розмову, повертаються вже зовсім іншими людьми.

Особливу небезпеку становить древній водяник Броніслав, що мешкає в глибинах Тернопільського ставу. Він існував ще до заснування міста й вважає водойму своєю територією. Зазвичай він не шкодить людям, але люто ненавидить тих, хто забруднює воду або порушує давні магічні угоди. Під час густого туману його можна побачити сидячим на старих палях біля берега. Якщо він мовчки дивиться на людину — краще негайно піти.

У старих підземних переходах іноді з’являється істота, яку студенти називають Кондуктор. Він виглядає як літній чоловік у формі радянського контролера громадського транспорту з шкіряною сумкою через плече. Він ніколи не проявляє агресії, лише тихо просить показати квиток. Якщо людина відповідає грубо або намагається втекти, вона може годинами блукати підземеллями, не знаходячи виходу. Якщо ж чемно привітатися й простягнути будь-який клаптик паперу, Кондуктор побажає гарного дня й покаже найкоротший шлях назовні.

Серед студентів ходять легенди про Лідію Швець — колишню випускницю училища, яка була найталановитішою медіумкою свого покоління. Після невдалого ритуалу її тіло зникло, але свідомість залишилася існувати між світами. Вона іноді з’являється у дзеркалах порожніх аудиторій або в бібліотеці після опівночі. Якщо поставити їй правильне питання, вона може дати відповідь, якої не знає жодна жива людина. Якщо ж запитати про власне майбутнє, можна назавжди втратити здатність бачити сни.

У покинутому корпусі училища мешкає дух на прізвисько Староста. За життя він був надзвичайно принциповим студентом, який помер під час евакуації училища багато десятиліть тому. Навіть після смерті він продовжує підтримувати дисципліну. Якщо хтось навмисно нищить майно училища, списує на іспиті або знущається зі слабших студентів, Староста починає непомітно переслідувати порушника. Спочатку зникають конспекти, потім перестають працювати закляття, а згодом людина починає чути кроки за спиною в абсолютно порожніх коридорах.

Одним із найнебезпечніших людей сучасності є Орест Левицький — колишній характерник і випускник училища, який переконаний, що магія повинна належати лише обраним родам. Він створив таємне товариство “Чорна Громада”, до якого входять радикально налаштовані маги, контрабандисти артефактів і кілька перевертнів. Вони діють по всій Україні, викрадають давні реліквії, вербують талановитих студентів і намагаються знайти способи зруйнувати старі захисні печаті, що стримують найдавнішу нечисть.

Іноді в дощові осінні вечори на спорожнілих вулицях Тернополя з’являється безіменна істота, яку місцеві маги називають Сірим Пасажиром. Це високий чоловік із чорною парасолею, старим плащем і неприродно спокійною ходою. Його неможливо сфотографувати або добре запам’ятати. Він не нападає і майже ніколи не говорить. Якщо випадково пройти повз нього й зустрітися з ним поглядом, людина може почати забувати окремі дні свого життя. Старі волхви вважають, що він не є ні людиною, ні духом, ні демоном, а втіленням самого забуття, яке іноді проходить вулицями міста, збираючи чужі спогади.

Саме такі постаті створюють приховану темну сторону магічного Тернополя. Вони не прагнуть захопити світ і не є карикатурними лиходіями. У кожного з них власна історія, власні переконання й мотиви, через що вони стають не менш живими, ніж викладачі чи студенти училища. Саме їхня присутність нагадує, що магія — це не лише затишні кав’ярні, осінній став і студентські будні, а й давні таємниці, небезпечні спокуси та сили, які існували задовго до появи самого Тернополя.